Марчук Іван Іванович
1922 - 1986, дипломат
Іван Іванович Марчук виріс у Козичанці, ходив тут до першого й другого класу, а далі через переїзди родини вчився в Брусилові й закінчив школу з відзнакою в Червоноармійську.[2] 1940 року вступив на філологічний факультет Київського університету; війна застала його студентом, і доучувався він уже в евакуації, у Кзил-Орді. Після університету працював у Києві в радіокомітеті, звідти його направили на курси дипломатів до Москви.[2]
На дипломатичну роботу він прийшов 1947 року.[1] Далі кадрові документи мовчать більш як десять років і озиваються аж на Гвінеї, де він у 1959-1962 роках був радником посольства, і на відділі друку МЗС, де він у 1962 - червні 1964 року був заступником завідувача.[1] Роки між цими двома точками - посольство у Фінляндії (1950-1953) і в Греції (1954-1958) - відомі лише з енциклопедичної статті, у самому реєстрі їх немає.[3]
Далі йдуть чотири країни, де він був послом, і тут кадрові документи подають усе поіменно й до дня - призначення, звільнення й вручення вірчих грамот:[1]
- Бурунді - з 10 липня 1964 по 1 липня 1967 року, вірчі грамоти вручив 25 серпня 1964;
- Еквадор - з 12 травня 1970 по 4 лютого 1975 року, грамоти 10 червня 1970;
- Чад - з 24 листопада 1977 по 24 вересня 1979 року, грамоти 13 грудня 1977;
- Заїр, нинішня Демократична Республіка Конго, - з 24 вересня 1979 по 27 травня 1984 року, грамоти 30 жовтня 1979.
Еквадор у цьому переліку особливий: до нього посла СРСР у цій країні не було, і посаду заснували під нього. Цього кадровий реєстр не каже - це видно з картки енциклопедичної статті, де на місці попередника стоїть «посаду засновано».[3]
Останні два роки, з 1984-го до смерті, він знову працював у центральному апараті МЗС; це теж із енциклопедичної статті, реєстр уривається на Заїрі.[3]
Ступінь кандидата історичних наук і нагороди - два ордени Трудового Червоного Прапора та орден Дружби народів 1982 року - стоять там-таки, у Вікіпедії, і жодне з них не має під собою окремої виноски.[3] У кадровому реєстрі наукового ступеня немає, у книжці про село немає нагород; зате книжка каже, що він вільно володів англійською та французькою.[2]
Востаннє він приїздив у Козичанку 1985 року. Помер 1986-го в Москві, похований на Кунцевському кладовищі.[2][3] Син - Сергій Іванович Марчук.[2]
Три країни, яких не було
У книжці Євгена Букета, написаній зі слів односельців і рідних, країн названо більше: Гвінея та Ліберія теж значаться серед його послівств, а звання посла він, за книжкою, здобув у Греції.[2] Ми звірили це з переліками глав радянських дипломатичних представництв.
У Гвінеї Марчук був радником посольства: у переліку послів СРСР у Гвінеї за ті роки стоять інші люди, його там немає.[5][1] У Ліберії посольства СРСР у ті роки не було взагалі - відносини встановили 1956 року, але не реалізували, а домовленість про обмін посольствами уклали аж 8 червня 1972 року, коли Марчук уже давно відслужив у Бурунді.[6] А в Греції він був рядовим співробітником посольства - так каже енциклопедична стаття, і це взагалі все, що про грецькі роки відомо.[3] Перше послівство припадає на Бурунді 1964 року.[1]
Так буває з памʼяттю про людину, яка справді стала послом: пізніше звання переноситься назад, на всі роки, де вона десь служила. У книжці навіть підпис під фотографією, де Марчук стоїть поруч з Анастасом Мікояном і президентом Гвінеї Секу Туре, називає його послом, хоча знято її на початку 60-х, коли він був там радником.[2]
Що досі стоїть на одній книжці
Чотири послівства з датами вручення вірчих грамот ми маємо з кадрових документів, і це найтвердіше, що є на цій сторінці.[1] Тверде воно, однак, лише від 1959 року: усе, що було раніше, і все, що було після Заїру, стоїть на енциклопедичній статті, а не на кадровому записі.[3] А от саме Козичанка тримається досі на одній книжці.[2] Стаття української Вікіпедії подає те саме село й виглядає як друге свідчення, але ним не є: вона посилається на ту саму книжку.[4] Російська Вікіпедія місця народження не називає зовсім, лише відносить його до Макарівського району - і без джерела під цим.[3]
Це не привід сумніватися: родина, шкільні класи, приїзд 1985 року - усе тут внутрішньо послідовне. Але поки що це один голос, а не два. Розсудить справу «Дипломатический словарь» (Москва: Наука, 1985-1986), том 2, сторінки 182-183: радянський галузевий довідник, виданий за життя Марчука, з узгодженою біографією. Саме там мають стояти точна дата й точне місце народження. У мережі його тексту немає, і його треба замовляти в бібліотеці.