Кость Лєщов
5 липня 1925 року київська обласна газета надрукувала допис із Забуяння. Трудова школа показувала річні роботи учнів: самоврядування, дитячий кооператив, краєзнавство, «Музей місцевої погоди», досвідну ділянку з пʼятипільною сівозміною. За один день виставку подивилося понад триста місцевих селян.[1]
Через чотири з половиною місяці той самий чоловік надрукував про ту саму школу три речення - про те, що зі стелі в ній тече.
Підпис замість біографії
Кость Лєщов - учитель забуянської школи й постійний дописувач із села; про школу він пише як про власну, а друкується в газеті працівників освіти. Усе, що про нього відомо, він надрукував сам протягом одного 1925 року: допис про виставку, нарис про храмове свято й вірш.[1][2][3] Обласна газета підписала його «Кость Лешов», учительська - «Кость Лєщов»; котре написання стояло в його паперах, ми не знаємо.
«Треба було б учительству не "гавкать"»
У грудні він розповів у вчительській газеті, як школа зустрічає храмове свято. Зустрічає проти нього: агітаційні схеми «До чого доводить Покрова» - і в дужках, від себе, пояснення «це храм в нашому селі» - та «Що можна було б зробити на пропиті гроші».[3]
Схеми хтось зіпсував написом: «Треба було б учительству не "гавкать"». Це він надрукував теж, у фаховій газеті, яку читали такі самі вчителі по всій республіці.[3]
СОН
За два тижні до того, 24 листопада, у тому самому виданні вийшла його вірш-мініатюра, при заголовку якої стоїть саме село. Ось вона повністю:[2]
І снилось мені, що комплекси, які висіли на стіні у моїй школі, плакали, як маленькі діти. Плакали від холоду, від морозу, від вохкости.
А коли я прокинувся, й сам заплакав. Бо школи ще не відремонтовано, палива немає, зі стелі тече.
Сумно ж ще жити на цьому світі, товариші.
Чого газети не кажуть
Року народження немає, імені по батькові немає, звідки він прийшов у село й куди подівся після грудня 1925-го - теж немає. У книзі репресованих серед вісімнадцяти уродженців Забуяння його прізвища немає,[4] але це означає рівно те, що там його немає.
Три газетні публікації - усе, що від нього лишилося.